Історія зарубіжної літератури

СЛОВНИК ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИХ ТЕРМІНІВ


СЛТ



Огляд глосарія за абеткою

Спеціальні | А | Б | В | Г | Ґ | Д | Е | Є | Ж | З | И | І | Ї | Й | К | Л | М | Н | О | П | Р | С | Т | У | Ф | Х | Ц | Ч | Ш | Щ | Ь | Ю | Я | Все

Сторінка:  1  2  (Далі)
  Все

А

АДЕКВАТНИЙ ПЕРЕКЛАД

АДЕКВАТНИЙ ПЕРЕКЛАД – передбачає максимальний рівень еквівалентності, не припускає порушень літературної мови і художньої структури оригіналу, тобто відтворює єдність його змісту та форми засобами іншої мови. Деякі перекладознавці пропонують використовувати замість терміна адекватний переклад терміни точний переклад, повноцінний переклад, вірний переклад, маючи на увазі вичерпну передачу змісту першотвору й повноцінну функціонально-стильову йому відповідність.  Валерій Лавренов

В

ВІЛЬНИЙ ПЕРЕКЛАД

ВІЛЬНИЙ ПЕРЕКЛАД – один з двох основних типів перекладу (поряд з точним). Головна ознака вільного перекладу – намагання полегшити читачам сприйняття першотвору доповнюючи і переробляючи текст, наближаючи його до дійсності, що в ній живе перекладач і потенційні читачі. Такий погляд 1851 виразно висловив відомий російський перекладач І.Ввєдєнський: «Перенесіть письменника, що його ви перекладаєте, під те небо, яким ви дихаєте, і в те суспільство, серед якого ви розвиваєтесь, перенесіть і запитайте себе, якої би форми він надав своїм ідеям, якщо б жив і діяв в однакових з вами обставинах».

Вільний переклад був поширений у минулих століттях, коли не було чіткого ані теоретичного, ані практичного розмежування між ним і різними видами переробки, зокрема переспівом. У наш час вільний переклад, майже не існує. Поява вільного перекладу здебільшого спричиняє негативне ставлення. Показово однак, що М.Рильський, котрий сам не робив вільного перекладу, як теоретик припускав можливість їхнього існування як окремої форми літературної творчості. Вільний переклад може містити в собі онаціональнення, перенесення (локалізацію), осучаснення, ідейну трансформацію. Анатолій Волков

ВАРІАНТ ПЕРЕКЛАДУ

ВАРІАНТ ПЕРЕКЛАДУ У перекладознавстві підставно вважати кожен переклад певного тексту варіант першотвору-інваріанта. Таких варіантів однією мовою може бути навіть кількадесят. Наявність попередніх варіантів створює певну традицію: в більшості випадків новий перекладач зважає на досвід попередників (часто й на досвід перекладачів на інші мови). В.Вересаєв писав у передмові до свого перекладу "Іліади": "Якщо ми допускаємо колективну співпрацю, так би мовити, в просторі, то чому не допускаємо такої ж співпраці й у часі, між усім ланцюгом перекладачів, які йдуть один за одним. Все добре, все вдатне новий перекладач повинен повною жменею брати з передніших перекладів... не переносячи... механічно, а органічно переробляючи у свій власний стиль, точніше в стиль першотвір, як його сприймає даний перекладач". Такою настановою керувався аж ніяк не лише Вересаєв.

Велику вагу має розгляд традиції перекладу одного тексту як поступового наближення до створення оптимального еквівалента першотвору. Критика попередніх перекладів та загальний рівень сучасної теорії перекладу створюють той рівень, нижче якого перекладач не може перекладати; коли ж він працює нижче цього рівня, то його праця буде визнана незадовільною. Саме в цьому полягає внесок критики і теорії перекладу в удосконалення перекладацької практики.

Якщо попередні переклади невдалі, то створюється варіанти не першотвору-інваріанта, не варіанти семантико-стилістичної структури (ССС), але ССС першого помилкового перекладу. Створюється ціла традиція викривлень першотвору. Наприклад, на незугарний російський переклад поезії Ботева «Хаджі Димитр», який зробив 1931 С.Городецький, орієнтувалися Я.Кондра (1932, Львів) і В.Левік (1941):

Х.Ботев

На една страна захвърлил пушка,

на друга сабля на две строшена;

очи темнеят, глава се люшка,

уста проклинат цяла вселена!

 С.Городецький

Ружье направо из рук упало,

Сломавшись, сабля легла налево.

Чело поникло, взор тьма застала,

Уста весь мир клянут от гнева.

 Я.Кондра

Кріс йому випав з рук геть наодшиб.

Шабля зломалась в лютій хуртечі.

Чоло поникло – в темряві очі.

Світ проклинає біли молодечий.

 У Ботева герой відкидає рушницю й розбиту шаблю. В перекладах вони випали з рук. Домінантний образ знижено Городецьким, а відтак Кондрою. Левік помилку навіть посилив: Ружья и сабли не держат руки.

Незрідка варіанти перекладу наявні вже в перекладі назви твору. Так, вірш Й.В.Гьоте "Erlkönig" різними українськими перекладачами тлумачився як «Вільшаний цар» (П.Куліш), "Лісовий цар" (Б.Грінченко), "Вільховий король" (Д.Загул), "Вільшаний король" (М.Рильський).

Зіставний аналіз перекладацьких варіантів допомагає удосконаленню практики перекладу, а також дає вагомий матеріал для розуміння творчої індивідуальності перекладачів. Такий аналіз плідний не тільки з погляду критики перекладу, а й для вироблення рекомендацій часткових і загальної теорії перекладу. Анатолій Волков

К

КОМЕНТОВАНИЙ ПЕРЕКЛАД

КОМЕНТОВАНИЙ ПЕРЕКЛАД – різновид перекладу, в якому перекладач додає до тексту першотвору свої пояснення. Такі пояснення можуть подаватися в тексті твору або ж у примітках. Потреба в коментованому перекладі постає, коли перекладений текст може бути незрозумілим читачеві через велику семантичну відстань між першотвором і перекладом у часі або просторі (незрозумілі подробиці, антропоніми, топоніми, відмінність національного менталітету, різні традиції тощо). Так, існують обопільні труднощі сприйняття східних літератур європейськими читачами, а західних літератур – азійськими. Наприклад, характерною рисою китайської літератури є схильність до алюзій на національну минувшину, на напівміфологічні події, про які європейський читач не має уявлення. Але ж з труднощами зустрічається й китаєць, читаючи переклади з європейських мов. Подібні перешкоди (хоча й меншої концентрації) містить переклад з будь-якої мови. В таких випадках кит. традиція включає роз'яснення безпосередньо в текст перекладу. Подібний коментований переклад у минулому був досить поширеним і в Європі, але сьогодні теоретики переважно заперечують його. А втім, М.Рильський мав рацію, твердячи, що, як виняток, він прийнятний. Наприклад, для перекладу заголовку драми молдавського письменника Й.Друце "Каса маре" в слов'янських мовах немає відповідника чи бодай еквівалентної заміни. Але донести семантику цього словосполучення конче необхідно, бо воно містить ключовий образ твору, є його домінантою. Перекладач на російську мову І.Хазін спромігся це здійснити, вклавши в уста одного з персонажів – носія відвічної народної мудрості діда Йона – своєрідний коментар, слова, котрих немає в першотворі (вони там непотрібні): "Це не дім для життя. Дім для життя всюди домом зветься, а "Каса маре" – це "великий дім".

Частіше новітні перекладачі використовують примітки. Так зробив В.Мисик – перекладач рубаїв Омара Хайяма. Неясні місця витлумачуються в примітках, наприклад "...до товариства тих, кому сім тисяч літ". – За часів Хайяма мусульмани налічували з дня створення світу сім тисяч років. Тут йдеться про мерців". Таких приміток небагато: 38 на 306 рубаїв. Та без них читач багато чого не зрозумів би. Подібним чином роблять перекладачі збірок вибраних поезій Рильського польською мовою. Наприклад, у примітці до вірша "Шевченко" перекладачем В.Слободяником дано пояснення, хто такий М.Костомаров, розкрито алюзію на "Гайдамаків", визначено, що слова cichy wisniowy – переклад літературної цитати: відомого (українському, але не польському читачеві) шевченківського рядка: Садок вишневий коло хати. Наявність більшої або меншої кількості коментарів безпосередньо залежить від культурного рівня передбачуваного читача. Так, І.Франко, що адресувався до широкого (часом не дуже освіченого) читача свого часу вважав за потрібне супроводжувати переклади більшою кількістю коментарів, ніж заведено тепер. Анатолій Волков

Н

НЕПРЯМИЙ ПЕРЕКЛАД

НЕПРЯМИЙ ПЕРЕКЛАД – переклад іноземною мовою тексту не з оригіналу. Непрямий переклад може бути зумовлений як о’бєктивним чинником – відсутністю оригінального тексту чи традицією, так і суб'єктивним – незнанням або недосконалим знанням мови оригіналу перекладачем. Є два різновиди непрямого перекладу: використання перекладу-посередника або підрядника. В минулому непрямий переклад був поширеним явищем. Сучасна теорія перекладу постулює його неприйнятість, уважаючи приреченим на недосконалість, на викривлення першотвору. В принципі це так і є. На практиці справа вирішується зовнішньо-мовним чинником: тим, з якої мови чиниться переклад. Розрізняється три випадки.

Коли йдеться про близькоспоріднені чи найбільш поширені мови, переклади, як правило, здійснюються з оригіналу. Для сучасних українських перекладачів – це слов'янські мови, а також англійська, давньо- і новогрецька, італійська, іспанська, латинська, німецька, румунська, угорська, французька мови.

Інша справа зі східними літературами. Так, В.Мисик до недавнього часу був чи не єдиним в Україні поетом, який досконало знав фарсі – таджицьку мову. Обмаль перекладачів і з інших східних мов: з японської – І.Дзюб, Г.Турков, І.Чирко; з гінді – С.Наливайко; з бенгалі – В.Батюк; з арабської – Ю.Кочубей, Т.Лебединська, І.Лебединський; з турецької – О.Ганусець, Г.Халимоненко, В.Ципко; з в'єтнамської – М.Кашель. Тому часто-густо має місце непрямий переклад. Подібна ситуація є типовою при перекладанні східних літератур не лише в Україні, а й багатьох інших країнах, скажімо, в Польщі.

Третя, "проміжна" ситуація, коли перекладачі з даної мови наявні, але все ж таки має місце користання з перекладу-посередника. Це заслуговує найгострішого засудження, надто коли йдеться про переклади прозових творів (перекладачів поезії, що вони б достатньо знали певну мову, знайти важче). Так, в Україні з'являлися переклади через російський переклад, особливо текстів для театрів. Наприклад, при наявності кваліфікованих перекладачів з молдавської мови, український глядач ознайомився з драмою Й.Друце "Каса маре" в незугарному перекладі В.Колодного й Т.Мазуріна, які скалькували російський переклад. Анатолій Волков

П

ПЕРЕКЛАД

ПЕРЕКЛАД – перенесення тексту з одної мови на іншу, "один з найбільш важливих і найбільш суттєвих засобів спілкування між людьми" (Й.-В.Гьоте). Переклад – це мовний контакт між людьми різних національностей, отже між народами та їхніми культурами. Поряд з двомовністю переклад – найважливіший спосіб таких контактів. За сферою функціонування переклад буває науковий, технічний, офіційно-діловий, газетярсько-інформаційний, публіцистичний і художній. За способом спілкування – усний (у т.ч. синхронний), письмовий і машинний.

В лінгвістиці є тенденція надавати поняттю перекладу ширшого значення, розуміючи під ним будь-яке мов перекодування. Р.Якобсон виділив три типи перекладу: внутрішньомовний,  міжмовний, семіотичний. Австрійський лінгвіст-романіст М.Вандрушка твердить, що "в межах рідної мови ми робимо переклали з різноманітних мов... Перекладаємо з регіональних, професійних, технічних мов на стандартну мову... Перекладаємо le courroux (гнів), вислів високого стилю, як la colère (злість)... le trèpas (кончина) як la mort (смерть), архаїзм oncques, як jamais (ніколи). Кожна мова в дійсності являє пучок мов... Кожна мова є полісистемою неймовірної складності, яку можна представити більш-менш так:

                                 релігійна

літературна                               філософська

                                  офіційна

поетична                                       юридична

                                                            наукова

                                                            технічна

                   СТАНДАРТНА МОВА

                     розмовно-звичайна

місцева                                                     військова

                               просторічна

РЕГІОНАЛЬНА              ТЕХНІЧНІ МОВИ

                                 вульгарна

регіональні мови           професійні жаргони

                             СОЦІОЛЕКТИ

                                   жаргони

ДІАЛЕКТИ

говори

У московській лінгвістичній школі внутрішньомовні перекодування називають перекладом з регістру на регістр. Анатолій Волков

ПЕРЕКЛАД-ПОСЕРЕДНИК

ПЕРЕКЛАД-ПОСЕРЕДНИК – проміжний переклад, з якого здійснюється перекладання ще на якусь мову. Сучасна теорія перекладу, вимагаючи звернення до оригіналу, відкидає використання перкладу-посередника як і непрямого перекладу взагалі. В минулому використання перкладу-посередника було поширеним явищем, що залежало від багатьох чинників. Протягом XVIII – першої половини XIX ст. загально-європейською мовою-посередником здебільшого виступала французька чи німецька. Переклад "Тисяча однієї ночі" А.Галланом  (1704-1717) став посередником для перекладачів на різні європейські мови. "Робінзон Крузо" російською мовою вперше був перекладений 1763 з французького тексту. Німецький перклад-посередник використовував В.Жуковський, перекладаючи з "Махабгарати", Гомера, Фірдоусі, навіть П.Меріме. І.Франко, бажаючи відкрити українському читачеві скарби світової культури, в умовах відсутності відповідних перекладацьких кадрів, був змушений неодноразово користуватися з німецького перкладу-посередника. Ще в 20-х рр. XX ст. творчість Я.Гашека та К.Чапека було перекладено на російську мову не з чеського оригіналу, але з німецького перкладу-посередника. Це відбилося в назвах перекладів: "Похождения бравого солдата Швейка" (з німецької “Die Abenteuer des braven Soldaten Schwejks”; в оригіналі “Osudy dobrého vojáka Švejka”); "Рур" < "Верстандовы универсальньые работари" (з нім. "W.U.R." < "Werstands Universal Robots", в оригіналі "R.U.R" < "Rossum Universal Robots"). Проте перші українські переклади було зроблено з оригіналу. Поряд з цим функції мови-посередника набуває російська мова. Вага російського перкладу-посередника надто в слов'янських країнах збільшується в XX ст. Так, перша стаття про К.Чапека, що з'явилася у Болгарії, являла собою переклад передмови до російського празького видання " R.U.R ". Саме з цього російського перекладу І.Каліннікова було зроблено болгарський переклад К.Трендафіловим для першої постави драми на болгарській сцені в Русе російським режисером Б.Еспе (1924). Болгарський переклад з першотвору з'явився лише 1931. Подібне було за совєтських часів щодо літератур народів, які входили до СРСР: російські переклади виконували функцію перкладу-посередника.

Особлива ситуація зі східними текстами. В.Яблоньський, польський перекладач і теоретик перекладу, зазначає: "Засвоєння східної літератури здійснювалося переважно через переклади з перекладів. Перклад-посередник є специфічною рисою проблеми орієнтальних перекладів".

У певних випадках користування з перкладу-посередника стає необхідністю – при відсутності або неприступності текстів першотвору. Наприклад, значна частина оригіналів поезії азербайджанського класика Мірза-Шафі Вазеха (1792- 1852) загублена. Ці вірші відомі з німецьких перекладів Ф.Боденштедта (1819-82). Отож перекладачі Вазеха російською мовою Н.Гребнєв і Л.Мальцев деякі тексти переклали зі знайдених першотворів, а решту з перкладів-посередників Боденштедта. Тобто намагалися дати еквівалент творів Вазеха, реконструювати їх, маючи за основу неточні переклади-копії. Анатолій Волков

ПЕРЕКЛАДАЦЬКИЙ ДІАПАЗОН

ПЕРЕКЛАДАЦЬКИЙ ДІАПАЗОН – здатність відтворювати певне – вужче або ширше – коло першотворів. Перекладацький діапазон визначають кілька чинників:

А) Спроможність перекладацького перевтілення, підпорядкування своєї творчої індивідуальності волі автора першотвору. Письменницький і перекладацький хист до творчого перевтілення можуть не збігатися. Так, О.Пушкіну, дарма, що він створив низку досконалих перекладів, очевидно, було легше творити в адекватних іншомовним оригіналам стилях («Наслідування Корану», «Сцена з Фауста» написані за італійськими зразками октави та ін.), ніж примусити себе як перекладача підкоритися авторові першотвору.

Б) Досконале володіння різними стилями рідної мови.

В) Знання кількох чужих мов. За приклад може бути М.Рильський, що з дитинства знав, окрім української російську, польську, французьку мови.

Г) Глибоке знання національної дійсності, природи, побуту, культури, традицій країни першотору, здобутків літератури, яка перекладається. Такі знання перекладач може мати з дитинства, або набути пізніше шляхом безпосереднього знайомства з країною чи через вивчення наукукової літератури. Вагомою порадою є слова Й.В.Гьоте: "Хочеш зрозуміти поета, йди до його країни". Наприклад, поряд з консультаціями в туркменських поетів була вчинена спеціально для вивчення природи, реалій і культури Туркменістану кількамісячна подорож групи російських перекладачів.

Д) Загальна широка культура.

Е) Тип творчої індивідуальності. Позаяк перекладання органічно містить у собі дослідницько-пізнавальні елементи, то серед перекладачів-письменників значне місце посідають майстри, що в їх оригінальному набутку інтелектуальний первень переважає над емоційним: І.Франко, В.Брюсов, М.Зеров, М.Рильський, Я.Парандовський.

Перекладацький діапазон не буває безмежним. Навіть такий універсальний перекладач, як Рильський, що створив зразкові переклади з французьких класиків (П.Корнель, Ж.Расін, Ж.-Б.Мольєр, Вольтер), романтиків (В.Гюго), неоромантиків (Е.Ростан), символістів (П.Верлен) перекладав цілком неподібних авторів з інших літератур: Данте, А.Міцкевич, О.Пушкін. О.Грибоєдов, Ю.Словацький, М.Некрасов, В.Брюсов, Ю.Тувім, сербський народний епос, Г.Мопассан, Дж.Лондон, – перекладав переважно твори різних високих стилів. У перекладацькому набуткові Рильського майже немає творів етнографічно-побутового, гумористичного змісту, літератури для дітей.

Широчінь перекладацького діапазону значною мірою зумовлюється культурно-історичними чинниками. Позаяк наявність перекладів світової класики та творів сучасної літератури є свідченням зрілості національної культури, то саме потреба наблизити світові шедеври до українського читача спонукала Франка до перекладання творів найрізноманітнших жанрів з літературр світу. За широчинню перекладацького діапазону з Франком можна порівняти Рильського, який створив зразкові переклади як зі слов'янських, так і з неслов'янських літератур. Практика новітнього українського перекладу дає й інші приклади широкого діапазону перекладацької діяльності: Б.Тен, Г.Кочур, М.Лукаш.

З широчінню перекладацького діапазону переважно зустрічаємося, коли літературна мова склалася історично пізно або ж при перекладанні на мову відносно малочисельного народу. Цікавий приклад – діяльність данського перекладача Морґенса Бойсена. Він переклав більш як п'ятсот книжок Гомера, Г.Філдінга, О.Л.Гакслі, Ф.Шіллера, Т.Манна, З.Фройда, Янга, М.Пруста та багатьох ін. Упродовж 25-ти років Бойсен перекладав пересічно по книзі що два тижні. Кількість аж ніяк не відбилася на якості: переклад такого складного твору, як "Улліс" Дж.Джойса було відзначено нагородою за мовно-стилістичні достоїнства.

Для перекладача-письменника, літературознавця чи аматора широчінь перекладацького діапазону є лише бажаною. Перекладач-фахівець не може обмежуватися вузьким колом суб'єктивно близьких йому творів та письменників. Для нього широчінь перекладацького діапазону – важлива умова професійної діяльності. Анатолій Волков

ПЕРЕКЛАДОЗНАВСТВО

ПЕРЕКЛАДОЗНАВСТВО – частина філологічного знання, об'єктом якого є переклад. Термін запропоновано В.Коптіловим. Перекладознавство складається з теорії перекладу, історії перекладу, критики перекладу. Анатолій Волков

Т

ТВОРЧА ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ ПЕРЕКЛАДАЧА

ТВОРЧА ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ ПЕРЕКЛА­ДАЧА. На думку багатьох перекладознавців, обов'язковою умовою перекладацького успіху є подібність творчих особистостей перекладача та автора, твори якого він перекладає. Апріорно-теоретичні міркування і безліч прикладів нібито повністю підтверджують це положення. Проникнення у семантико-стилістичну структуру першотвору, а отже, конгеніальне відтворення його полегшується близькістю творчих індивідуальностей. Ця близькість ґрунтується на таких феноменах.

1. Близькість соціально-філософського світосприйняття. Важить не лише близькість або тотожність світосприйняття в цілому, але навіть близькість окремих його сторін. Світосприйняття Р.Кіплінга та К.Симонова різні. Але споріденість суворих, "чоловічих", солдатських балад англійського поета з фронтовою поезією Симонова підштовхнула його до перекладів творів Кіплінга.

2. Психологічна близькість і подібність темпераментів.

3. Близькість літературного напряму та стилю. В.Жуковський конгеніально перекладав західно-європейських сентименталістів і романтиків, але гірше – Гомера. П.Тичина чудово перекладав О.Туманяна, непогано Х.Ботєва, окремі вірші О.Пушкіна, але в більшості випадків невдало інтерпретував пушкінські тексти. Ще гірше – Г.Гайне, чий стиль майже полярний стилю Тичини. Успіх перекладів М.Бажаном грузинських поем "Витязь у тигровій шкурі" Шота Руставелі, "Давитіані" Д.Гурамішвілі, "Палестина, Палестина" Г.Абашідзе закономірно пояснюється близькістю "кованості" цих поем творчій манері українського поета. Близькість Творчої індивідуальності перекладача до оригіналу, точне сприйняття того, як повинно бути в оригіналі, разом із знанням семантико-стильових паралелей у рідній мові дають можливість наблизитися до першотвору, навіть коли перекладач користується підрядником ("Мій Дагестан" Расула Гамзатова у перекладі В.Солоухіна), перекладом-посередником низької якості, навіть фальси­фікацією або містифікацією: "Пісні західних слов'ян" Пушкіна ближчі до справжніх сербохорватських народних пісень, аніж "Гузла" П.Меріме.

4. Жанрова близькість. Той, хто позбавлений поетично-версифікаційного таланту, не може перекладати віршовані твори. Для відтворення гумористичного і сатиричного твору перекладачеві відчуття гумору необхідно не менше, ніж авторові оригіналу. Має бути "стовідсоткове" сприйняття емоційно-експресивного стилю першотвору. В цьому разі можлива навіть втрата певних складників семантико-стилістичної структури з додаванням нових, вагомих з ідейно-естетичного погляду, хоча це позбавляє переклад комунікативно-репре­зентативної функції, але водночас переклад може являти самостійну художню вартість. Невипадковий успіх М.Зощенка як перекладача сатиричних повістей фінського письменника М.Лассіла "За сірниками", і "Воскреслий із мертвих", Остапа Вишні як перекладача комедії М.Гоголя "Ревізор", "Одруження" і В.Маяковського "Клоп". Тим більш талант гумориста необхідний, коли об'єктивно мовні еквіваленти не дають змоги дослівно передати певні гумористичні місця, скажімо, гру слів або фразеологізм і виникає потреба надолужити цю втрату. Так робить О.Вишня, перекладаючи "Одруження". Серед перекладачів дитячої літератури успіху переважно досягають ті, котрі самі пишуть для дітей, отже розуміють жанр, закони та психологію маленьких читачів. Ще наочніша жанр детермінованість, коли перекладач береться виключно за один жанр: створення української антології світової байки М.Годованцем.

Цікаві спостереження над перекладами творів сучасників. Досить часто між авторами першотвору і перекладачем існує взаємоблизькість у позаперекладацьких сферах: взаємні переклади Б.Брехта і С.Третьякова; В.Броневський – переклади з Маяковського, В.Сосюра – О.Прокофьєва, Б.Окуджава – польських пісень А.Осецької.

Не менш показовий частковий збіг творчих індивідуальностей. Пушкін переклав з А.Міцкевича балади: "Чати", "Три Будриси", у яких є реалістичні тенденції, відсутня фантастика. Повз романтичні фантастичні балади Пушкін пройшов. Очевидна вибірковість – прояв часткового збігу творчих індивідуальностей.

Поряд з фактами близькості творчих індивідуальностей авторів першотвору та перекладу є протилежні приклади. Існують перекладачі, що однаково майстерно відтворюють явища різних напрямів, періодів, жанрів, стилів, емоційної забарвленості: російськомовна "Антологія грузинської поезії" М.Заболоцького. Ще більш широкий перекладацький діапазон Ю.Тувіма, котрий майстерно переклав на польську мову кращих російських поетів найрізноманітніших типів.

Практика перекладу приводить до висновку, що вимога близькості творчої індивідуальності перекладача до творчої індивідуальності автора оригіналу цілком підставна при інтуїтивному методі перекладу, коли перекладач залишається сам на сам з автором. Якщо перекладач озброєний науковим, філологічним, історичним, історико-культурним аналізом, то він може подолати психологічний бар'єр, який відмежовує його від внутрішнього світу оригіналу. Таким чином, широта діапазону перекладацької індивідуальності, яка забезпечує успіх при зустрічі з різними індивідуальностями авторів оригіналу, залежить від здібностей до перевтілення, від культурного рівня, від засобів розширення цього діапзону за допомогою об'єктивних методів вивчення першотвору для корекцій суб'єктивних вражень від нього. Анатолій Волков


Сторінка:  1  2  (Далі)
  Все